У Європі ця традиція ніколи не переривалася, їй уже багато століть. У Росії вертепи були популярні до революції. Але з 1917 року розпочалася антирелігійна пропаганда і першими під удар потрапили традиції та обряди, пов’язані саме з Різдвом. На жаль, багато хто з них був забутий на багато років. Відродження вертепу посідає 1980-ті роки. Ідеологічний пресинг ослаб, і у фольклористів з’явилася можливість відкрито зайнятися вивченням традиційної народної та релігійної культури.
Що таке вертеп
Вертепи бувають різні. У тих, що встановлюють будинки, найчастіше можна побачити постаті Немовляти Христа, Богородиці, Йосипа, ангелів, пастухів, волхвів та тварин. У храмах майструють вертепи з ялинових гілок – своєрідний намет. Його встановлюють над святковою іконою Різдва, і всі, хто підходить вклонитися іконі, виявляються таким чином усередині різдвяної печери. А в найхолодніших регіонах, наприклад, у Якутії, на міських площах та біля церков можна побачити дуже гарні вертепи з льоду.
Вертеп у перекладі зі старослов’янської — печера. Як правило, так називають ту єдину печеру, де народився Христос. Печера Різдва або Святий Вертеп знаходиться під амвоном храму Різдва Христового у Віфлеємі. Місце народження Спасителя відзначено на підлозі срібною зіркою та написом латиною: «Тут народився Ісус Христос від Діви Марії». У напівкруглій ніші над зіркою тепліють шістнадцять лампад. А трохи віддалік знаходиться Приділ ясел — місце, куди Діва Марія поклала Христа після народження. Самі Ясла — годівниця для свійських тварин, яку Богородиця використовувала як колиски, була вивезена в 7 столітті до Риму як велика святиня. А нішу, де колись стояли ясла, обклали мармуром. Цей Вертеп і став пріобразом всім наступних, створених мистецтвом людей.
Минув час, і ось з-під рук майстрів стали виходити вертепи дерев’яні різьблені, з картону та пап’є-маше, глини, порцеляни, гіпсу… Вишукані та нехитрі, великі та маленькі панорами, що відтворюють сцену Народження Спасителя, були свого роду Біблією для неписьменних. Поява таких панорам деякі вчені приписують Франциску Ассизькому, який 1223 року зустрічав святу ніч у селі Греччіо. Для нагадування про свято він створив живу «інсталяцію» вертепу (італійською — «презепе», «ясла»). З того часу не лише в Італії, а й у всій Європі та в багатьох країнах світу існує традиція встановлювати вертепи у церквах та будинках віруючих.
Образи Немовляти Христа та Богородиці, Йосипа, ангелів, пастухів у цих статичних композиціях нерідко переносять глядача з давньої Юдеї у реалії сучасних міст. До речі, в італійському Неаполі є ціла вулиця, де і зараз розміщуються численні вертепні майстерні. У Росії, звичайно, мали місце і презепе. Однак популярнішими були вертепи театральні — короткі лялькові вистави з різдвяним сюжетом. Вертепами також називалися дерев’яні дво- або триповерхові переносні ящики-будиночки, де, власне, і розігрувався спектакль. Публіці показували сцени зі Святого Письма – різдвяну містерію. Причому різдвяну драму показували у світських будинках, а й у будинках священиків. А до кінця 18 століття в Петербурзі склалася династія вертепників – родина Колосових, які протягом майже цілого століття зберігали традиції виконання вистав.
Розквіт вертепів припав на 19 століття, коли вони стали популярні у центральній Росії, а й у Сибіру. Аж до кінця століття вертеп мандрував містами і селами, водночас переживаючи «обмирчення» і перетворюючись з лялькової драми з біблійним сюжетом на світську народну виставу. Вертеп став складатися із двох частин: різдвяної містерії та веселої музичної комедії з місцевим колоритом. Але вже до кінця століття балаганні сценки, які грали на нижньому поверсі, виявилися більш значущими, ніж події «гірського ярусу». Вертепники стали носити чудовий ящик по ярмарках не тільки на Святки, але ходили з ним аж до Масляної. Відомо, що деякі артисти їздили з вертепами навіть на Нижегородський ярмарок, який відкривався… 15 липня!
Жовтнева революція 1917 року і антирелігійна кампанія, що послідувала за нею, вирішили долю різдвяних уявлень. Вони, як і традиційна Ялинка, опинилися під суворою забороною. Незабаром було втрачено тексти вертепних вистав і забуто секрети водіння ляльок. Лише 1980 року Фольклорний ансамбль Дмитра Покровського зайнявся відновленням традиційного вертепу. Покровський звернувся за допомогою до відомого дослідника лялькового театру режисерові Віктору Новацькому.
Фольклорист вивчив білоруську, українську та російську вертепи, ретельно досліджував вертепові скриньки в Театрі імені Сергія Образцова, у Бахрушинському музеї. Збираючи по крихтах елементи вертепної традиції, виявляючи характерні риси окремих вертепів, Новацький відреставрував текст уявлення та «оживив» різдвяних ляльок. Його варіант дійства став взірцем.
Схожі новини:
Як влаштований вертеп
Пристрій вертепу дуже цікавий. У ящику-будиночку, мальовничо прикрашеному зсередини, є спеціальні прорізи для водіння ляльок. Переходити з одного поверху на інший ляльки не можна. У верхньому ярусі розігрувалися сцени, пов’язані зі Святим Сімейством, а нижній зображував палац царя Ірода. У цій же частині в пізніші часи показувалися сатиричні сценки та комедії. Однак вертеп — це не просто чарівна скринька, це маленька модель світобудови: світ гірський (верхній поверх), нижній (нижній поверх), і пекло — дірка, куди провалюється Ірод. Взимку вертеп возили на санях, переносили з хати до хати, показували вистави на заїжджих дворах. Навколо вертепу розставлялися лави, запалювалися свічки, і казка починалася.
Класична «трупа» вертепа — Богоматір, Йосип, Ангел, Пастух, три Царі-Волхви, Ірод, Рахіль, Солдат, Чорт, Смерть і Пономар, в обов’язок якого входило запалювати свічки на вертепі перед поданням. Кожна лялька кріпилася на штирі, за який знизу, як за ручку, може взятися ляльковод і пересувати її спеціальними щілинами в підлозі сцени. Немовля у вертепі, як правило, — туго скручений джгутик із білої матерії; овечки, з якими приходить вклонитися Христові пастух, — кучерявий грудочок пряжі. Як правило, герої у вертепі дерев’яні або ганчір’яні, з простого дешевого матеріалу – їх легко змайструвати, легко переносити.
Однак серед вертепників існувало неписане правило: лялька, що зображує Богородицю, має бути зроблена інакше, ніж решта, начебто її майстрував інший художник. Тому образи Богородиці та Спасителя створювалися майстрами-вертепниками з особливою ретельністю. Іноді замість ляльки Матері Божої ставили ікону.
Сценарій Різдвяного вертепу
В основі вертепної вистави лежить сюжет про прихід на землю Спасителя. Ангел сповіщає про народження Бога. Новонародженому Немовляті приходять вклонитися Пастух, три Волхви. Останні розповідають про зустріч із Іродом, якому вони повідомили про народження майбутнього великого Царя. Ангел попереджає Волхвів, щоб вони «не ходили до Ірода», не видавали йому Христа (Ірод боїться, що Цар, що народився, відніме у нього владу). Розгніваний Ірод наказує Воїну «побити немовлят» у Віфлеємі. До нього приходить Рахіль, благаючи не вбивати її чадо: «Голос у Рамі чутний, плач і ридання, і крик великий; Рахіль плаче про дітей своїх і не хоче втішитись, бо їх немає». Але Ірод глухий до її благань. Ангел втішає Рахіль. До Іроду ж приходить Смерть, він просить у неї відстрочки, але Смерть кличе Чорта, і той тягне Ірода до пекла.
Як пише дослідник традиції вертепу Борис Голдовський, музика в обох діях вистави вистави була не менш важливою, ніж текст. Вона завжди давала дуже точні характеристики героям і насичувала саму виставу святом. Особливо популярними були канти, в яких поєднувалися народні пісні та світські танцювальні мелодії.
Вертеп був і залишається однією з улюблених традицій святкування Різдва. І хоч би яким він був, статичним, механічним або навіть живим, за участю акторів-людей, для глядача він насамперед — чудовий знак, що вказує на ту саму, Віфлеємську, печеру.
