Чи потрібно робити щеплення дітям

Ви читали книгу Алана Маршалла “Я вмію стрибати через калюжі”? У ній йдеться про маленького австралійського хлопчика, у якого внаслідок поліомієліту розвинувся параліч обох ніг. Причому він жив не у великому місті зі зручними тротуарами та ліфтами, а в маленькому містечку серед овечих пастухів. Його батько був об’їздником коней, і хлопчик мріяв стати таким самим сильним, як тато. І він зробив це! Він навчився їздити верхи, він навчився плавати, він закінчив школу і поїхав до Сіднея вчитися в університеті. Він став письменником. Алан Маршалл описує у цій книзі свою долю. Його завзятістю та оптимізмом неможливо не захоплюватися. Але який батько забажає для своєї дитини такої долі? І наскільки б легше Алану жилося, якби в дитинстві йому зробили щеплення від поліомієліту!

Необхідність щеплень

Уявіть, що вам загрожує невидима небезпека. Вона всюди, від неї не сховаєшся. Вас хочуть тяжко поранити або навіть вбити. Але хтось пропонує вам чарівну паличку, махнувши якою ви позбавитеся цієї небезпеки. Хіба ви не схопите її обома руками? А якщо небезпека загрожуватиме вашій дитині? Скільки ви заплатите за його порятунок? Втім, не все так просто. Візьмемо для прикладу той самий поліомієліт. На нього не діють антибіотики, оскільки його збудник є вірусом. З противірусними препаратами у нас зараз приблизно така сама ситуація, яка була з антибактеріальними на початку 20 століття: їх мало, вони дорогі і часто неефективні. Тим часом щеплення викликає вироблення власного імунітету, і потрапивши інфекція в організм знищується.

Наразі розроблено дві вакцини проти поліомієліту. В Америці випускається вакцина Джонаса Солка, яка містить лише маркери вірусу поліомієліту та вводиться внутрішньом’язово. У Росії виробляють живу вакцину Анатолія Смородинцева, яку дають дитині випити у вигляді солонуватої рідини. Ослаблені збудники, що містяться в цій вакцині, проходять, як і звичайний збудник, через шлунково-кишковий тракт, викликаючи імунну відповідь клітин кишківника.

Згодом, коли організм зіткнеться із справжнім збудником поліомієліту, вірус загине ще до того, як він проникне у нервову систему. Вакцина Смородинцева ефективніша за вакцину Солка. Але є одне суттєве але. У дуже поодиноких випадках, коли щеплення роблять дитині, імунітет якої з якихось причин ослаблений, вакцинальний вірус може проникнути в нервову систему і викликати її ураження — тимчасові і навіть стійкі паралічі. Вакцина Солка в цьому сенсі є абсолютно безпечною. Однак і вона, як і будь-який інший чужорідний білок, який вводиться в організм, здатна викликати найсильнішу алергічну реакцію.

Звичайно, при грамотному виборі часу щеплення та за відсутності протипоказань до нього ризик мінімальний, але ми знаємо, що щеплення поводяться масовим порядком, який не може гарантувати абсолютну уважність та сумлінність лікарів. Тому небезпека отримати параліч або алергію зберігається, що й викликає протест батьків, які дбають про своїх дітей. Що ж робити?

Які щеплення робити?

Перша порада гранично зрозуміла: не пошкодуйте часу і, можливо, грошей, сходіть на прийом до імунолога та розробіть з ним індивідуальний графік щеплень. Є й інший шлях – взагалі відмовитися від щеплень і сподіватися на природні сили організму. Якщо ви докладете реальних зусиль до зміцнення імунітету, а не тільки іноді додаватимете лимон у чай і якщо вам пощастить не зіткнутися з носієм, то все, можливо, обійдеться.

Але є і третій варіант — оголосити щеплення свідомим злом і розпочати боротьбу проти них. При цьому люди, які виступають із такими ініціативами, часто лукавлять чи не помічають очевидного. Наприклад, автор однієї з численних петицій за відміну щеплень пише: «Массово пропагується знищення населення через отримання вакцин! Не бачу сенсу у вакцинації при вступі до садків, якщо один із дітей із групи не вакцинувався, то ймовірність зараження інших дітей нульова, оскільки вони за логікою вже вакциновані. Плюс це порушення прав та свободи дитини на вакцинацію! Найголовніше, жоден лікар не може гарантувати стовідсоткову безпеку!

Тобто насправді борець із вакцинацією зовсім не проти щеплень, але… для інших дітей. Нехай всі ризики, пов’язані з вакцинацією (а вони, безумовно, існують і перш за все пов’язані з помилками конкретних лікарів), несе суспільство, а всі бонуси (тобто безпека від інфекції) він готовий розділити з нами: адже у колективі, де всі пройшли через процедуру щеплення, ризик інфікування і справді набагато менший.

У 2013 році в Україні було скасовано всі обов’язкові щеплення при вступі до дитячого садка та школи. Звичайно, не може не тішити подібний вияв поваги до прав людини. Тим більше, що в Росії ніхто не зобов’язує робити щеплення ні собі, ні своїм дітям ще з часів перебудови, тому ми маємо певний досвід життя, «вільний від щеплень», і ми можемо їм поділитися з братнім народом.

Наведу лише один приклад. Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років на тлі загальної боротьби за свободу вибору та права людини з’явився і став поширюватися новий тип збудника дифтерії. Це було лише збігом, але воно мало не стало фатальним. Протиепідемічні та профілактичні заходи без масової вакцинації дорослого населення не змогли запобігти розвитку тяжкої та тривалої епідемії, яка відрізнялася інтенсивним зростанням захворюваності та смертності не тільки у дорослих, а й у дітей. В одній Москві з 1989 по 2004 рік було зареєстровано 12 764 хворих на дифтерію. Померло 478 хворих: 414 дорослих (86,6%) та 64 дитини (13,4%). За весь період епідемії дифтерія була пов’язана з ризиком для життя у кожної п’ятої дорослої і кожної десятої дитини. Така різниця пояснюється саме тим, що діти здебільшого все ще отримували щеплення. Після запровадження масових щеплень для дорослих (вони залишалися добровільними) захворюваність знизилася, і з 2005 року трапляються лише окремі випадки цієї тяжкої інфекції. Сумний досвід переконує, що з ефективного захисту населення необхідно постійно підтримувати високий (95-98%) охоплення протидифтерійними щепленням населення країни.

Робити чи не робити щеплення — це особистий вибір кожної людини, яка стосується її чи її дітей. Однак є одна проблема і вона не приватна, а громадська. Завжди існує певний відсоток людей, яким щеплення протипоказані: алергіки, люди з імунодефіцитами, з деякими генетичними захворюваннями тощо — у них дуже велика небезпека тяжких ускладнень після щеплень. Але водночас саме їм особливо небезпечні й самі інфекції. Як захистити їх?

Якщо в суспільстві, де живуть ці люди, буде створено колективний імунітет, то інфекція буде важко знаходити собі жертву і поступово затихне. Саме так було ліквідовано віспу. Внаслідок масових щеплень колективний імунітет проти віспи досяг такої щільності, що випадки захворювання зійшли нанівець. У сорокарічних ще збереглися на лівому плечі маленькі рубчики — сліди протиоспенного щеплення, яке їм зробили в пологовому будинку. Наші діти таких рубчиків уже не мають — саме тому, що наші батьки, даючи дозвіл на щеплення, захистили не лише своїх дітей, а й онуків.

Ніхто не може змусити людину відповідати за інших. Проте держава відповідає за всіх своїх громадян. І тому хочеться вірити, що хоча вакцинація буде вільним вибором кожної людини, безкоштовні та загальнодоступні щеплення залишаться нашою повсякденною реальністю.