У виставі наших предків вікно – своєрідна межа будинку, за якою ніхто не може почуватися в абсолютній безпеці. Особливо вночі – у пору, коли по землі безперешкодно блукає нечиста сила. Із цим і пов’язана заборона дивитися у вікно вночі. Чого ж боялися?
Знали: ніч – не час людини. Коли сонце ховається за горизонтом, добрі люди повинні вирушати у світ сновидінь, поступаючись місцем землі всіляким духам. Тому й не відвідували при місячному світлі лазню чи млин: ризик потрапити під гарячу руку чортам був дуже великий. Але якщо виходити з будинку з настанням темряви побоювалися, то виглядати з вікон все ж таки дерзали.
Сміливці розповідали, що у чорноті ночі можна побачити, як:
- чорти гуляють двором;
- смерть прямує до майбутнього покійника;
- лісовики ходять у гості до банників;
- чарівник прилітає до невтішної вдови, щоб, прийнявши вигляд померлого чоловіка, втішити жінку в обіймах;
- домовик дає вказівки підопічним, які мешкають у господарських спорудах;
- відьма летить на мітлі або, прикинувшись кішкою, псує худобу;
- земля відкривається, щоб випустити нових «гостей», які вирішили порозім’ятися на поверхні.
Все, що людина бачить крізь вікно вночі, не призначене для її очей. Пощастить тому, кого не помітять духи та злі істоти: вони можуть покарати небажаного свідка, зачарувавши його та змусивши служити собі.
©
