Змова на сварку між чоловіком та коханкою

«У лісі темному дві звіри б’ються,
А з їхніх ран криваві струмки червоної крові ллються.
А в полі є озерище,
І пливе в тому озері старе човнище,
У тому човні сидять чорт і чортище.
Кину я в чортище чорний куток.
Ти пошта, чортище, зі своїм чортищем
Сидиш на старому дірявому човні?
Встаньте з човнища, йдіть
І (таких) рабів Божих знайдіть,
Знайдіть та розведіть їх,
Нехай вони між собою сваряться, кусаються,
Один на одного, як дві звірі, кидаються.
І щоб нічим догодити вона йому не могла,
І спротивила б йому її краса.
Холод би йшов день і ніч від їхніх тіл,
Бачити б у ліжку він її не хотів.
Дивився б він на неї, як на змію,
Забув для неї слово «люблю».
Руками б він не обіймав,
Губами не цілував би.
Подарунків би їй не дарував,
Образи б не пробачив.
Остуда між ними лягай,
Зживися з ними і зростись.
На сьогодні, на віки, на всі часи.
Чуре, моє слово. Чуре, моя справа.
Ключ, замок, мова.
Амінь. Амінь. Амінь».