Домашнє насильство – “хвора” тема. Досі в ході приказки на кшталт «Бий бабу молотом, буде баба золотом». На адресу жінок, які пережили це, летять звинувачення із серії «Та вона сама винна, довела мужика!».
Якщо подивитися на статистику, стає страшно. Подумайте, щороку внаслідок домашнього насильства гинуть тисячі жінок. Щодня близько 10 тисяч жінок зазнають побої від рук своїх чоловіків. І це лише верхівка айсберга! Усього 20-30% звертаються за допомогою. Інші замазують синці тональним кремом, плачуть у подушку і намагаються вдавати, ніби нічого не відбувається, бо просити про допомогу буває собі дорожче.
Ірина, продавець у супермаркеті, молода жінка 25 років. Вона росла в непростій сім’ї, де всі проблеми вирішувалися криками, кулаками та літаючими тарілками. Нічого дивного, що дівчина нестійка психіка, якщо говорити по-простому, то Іра – справжня істеричка. Розбирання з чоловіком відбуваються завжди за тією самою схемою: звинувачення, сльози, крики, рукоприкладство. Так, Іра може накинутися на чоловіка з кулаками, а потім навмисне дражнити його: «Що, хочеш мене вдарити? Давай, ударь! У відповідь отримує ляпас, а то й не одну.
А тепер, увага, питання. Ірина винна у тому, що не вміє вирішувати проблеми мирним шляхом? Скоріше так ніж ні. Можна скільки завгодно звинувачувати батьків та важке дитинство у психологічних проблемах у дорослому житті. Однак якщо людина не докладає зусиль, щоб проаналізувати свої мотиви, спробувати контролювати реакції, змінити поведінку, то звинувачувати потрібно лише саму себе. Виходить, Ірина винна в тому, що її періодично б’є чоловік? Більшість, швидше за все, відповіли б у дусі: “А що ще бідному мужику залишалося робити?” або: «Та вона сама його довела!»
Проте Ірина не винна в побоях. Коли йдеться про насильство, можна довго наводити аргументи і розмірковувати про те, що жертва сама напросилася, агресор просто не мав іншого вибору. Насправді, вибір є завжди. «Ударити» як єдиний вихід можна в ситуації, коли пізно ввечері троє гопників загнали чоловіка в кут і тікати нікуди. Але в цьому випадку йдеться про сімейні стосунки. У чоловіка в запасі завжди є опція «піти». Вибігти на п’ять хвилин із квартири, щоб заспокоїтись, чи піти назавжди – це вже дивлячись за обставинами. Але в конфлікті з жінкою чоловік завжди може – і винен! – Зробити вибір на користь «не бити». На жаль, дуже часто багато хто вибирає побої як найпростіший спосіб вирішити сімейні проблеми та зняти напругу та впевнені: їм за це нічого не буде. Жінка боїться попросити про допомогу. А якщо й попросить, то знайдеться маса тих, хто «співчує», які скажуть: «Сама, дурна, винна!»
На чиєму боці закон?
За даними громадських організацій, які займаються реабілітацією жертв домашнього насильства, ситуація ще більш гнітюча, ніж це малює офіційна статистика. Лише одна із десяти постраждалих жінок наважується заявити про насильство з боку чоловіка. Лише 3% справ про насильство у сім’ї доходять до суду. Чому так відбувається?
Уявіть собі: жінку побив чоловік. Швидше за все, не вперше, тому що чоловік, який один раз безкарно вдарив свою дружину, зробить це знову. За загальносвітовою статистикою, зазвичай жертва домашнього насильства вирішується звернутися до поліції після сьомого побиття. Попередні шість випадків вона сподівалася, що цього разу буде останнім.
Але ось терпець урвався, і жінка намагається написати заяву до поліції. Там її зустрічає черговий чи дільничний, який добре знає, що справи про домашнє насильство безперспективні і взагалі псують показники всьому відділу. Тому його завдання – усіма можливими способами відмовитися прийняти заяву. І тут починається: Ви ж розумієте, що ми нічого не можемо зробити. Самі потім із чоловіком помиритеся і проситимете, щоб ми закрили справу. Та що ви мені своїми синцями в обличчя тицяєте? Може, ви просто об одвірок ударилися, а тепер складаєте. А у вас взагалі є свідки? А свідків, як правило, знайти непросто. Більшість сусідів живуть за принципом моя хата з краю. Подумаєш, що в сусідній квартирі якісь розбірки – милі лаються, тільки тішаться. Вголос такого, звичайно, ніхто не скаже, але поліція справи про домашнє насильство надто часто сприймає з позиції «ось коли вас уб’ють, тоді й пишіть заяву».
Суспільна думка
Принижена жінка повертається з поліції, і тут на неї обрушується лавина громадської думки: «Та ти просто не знаєш, як правильно до чоловіка підступитися», «А де ж твоя жіноча мудрість? Розумна жінка завжди знає, коли промовчати, щоб не нариватися», «Ну, а хто винен, якщо ти сама його постійно провокуєш?» При цьому провокацією може вважатися все, що завгодно: від пересоленого супу до прохання винести сміття. І поки шукають причини в жінці, домашнє насильство в країні лякатиме своїми жахливими масштабами