Рубрика: Любовні змови

Цю сильну любовну змову читають у парний день на молодик:

«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
На морі, на океані,
На острові на Буяні
Коштують сімдесят сім пнів,
У тих пнів сімдесят сім коренів.
Під корінням лежить стара дошка,
А під тією дошкою лежить зла туга.
Ти, туга, з-під дошки піднімися,
Знайди (такого-то) і до нього привалися,
Щоб він про мене (такийсь) сумував,
Як вся рідня по небіжчику, сумував,
Плакав, нів, страждав,
Ні хвилини спокою не знав,
Не їв, не пив, не спав,
Мене в голові тримав.
Ім’я моє кричав, кликав,
Всюди мене шукав.
Риба без води задихається,
Так і ти (такийсь) без мене задихайся.
Ні з ким не пий, не їж і не знайся.
І будьте мої слова міцні,
І будьте справи мої ліплення.
На ветху, на новця, на перекрій місяця.
Ростіть, мої слова, ростіть, мої справи.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Амінь.»

Ще одну сильну змову на кохання читають на їжу чи питво, яке потім віддають чоловікові.

«На морі, на океані лежить на хвилях дошка,
А на ній плаває і хитається туга,
З дошки у воду, з води в пламені.
З полум’я вибігав сатана,
Звав, кричав, наказав:
— Павушку Романію, біжи швидше,
Дуй рабе (ім’я) в обличчя, в губи, в зуби,
Дуй у кістки, тіло біло,
У завзяте серце, в червону кров
І вдуй (такомусь) затяте кохання,
Щоб він щогодини сумував,
Щоб щохвилини страждав
На мене, на його дружину,
По Божій рабі (ім’я).
Кров його швидку запалюю,
Змову на сімдесят замків закриваю,
Сімдесят замків, сімдесят ключів.
Не знай, раб (ім’я), іншого кохання, крім моєї.
Хто мудріший за мене знайдеться.
Тому пісок сипкий тягати,
Сімдесят замків не відмикати.
Моє слово перше та друге,
А хто схоче мою змову зняти — жодне.
Губи, зуби, ключ, замок, язик.
Амінь. Амінь. Амінь.»

Щоб напустити на чоловіка любовну тугу, дівчина повинна стати рано вранці і натще читати цю змову, дивлячись на схід Сонця.

«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Встану я, раба Божа (ім’я),
Води не випивши, шматка хліба не проковтнувши,
З дверей до воріт, з воріт у чисте поле.
У чистому полі стоїть чорна хата,
А у хаті, в кутку, лежить дошка.
На дошці лежить і стогне туга.
Як я (ім’я) ту тугу вклонюся
І на милість ту тугу підкорюсь.
Встану перед нею на коліна і попрошу
Допомогти гіркому моєму горю.
Ти, мати-сумно, туга, в люди піди
І там серед народу (такого) знайди,
У його ясні очі увійди,
Щоб він не спав ні вдень, ні вночі.
Серце його розпалюй,
Спокою та передиху йому не давай.
Вився б він, як у вогні звивався,
Догодити мені душею і тілом старався,
Шукав мене і зустрічав,
Коханою дружиною величав,
За стіл без мене не сідав,
Ні з ким не дружив, не ріднився.
Я йому кохана дружина,
Відтепер і на всі часи.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Амінь».

Коли ваш коханий пройде повз вас, шепніть йому в спину три рази любовний пошепки:

«Ходи, гуляй, свого кохання нікому не давай.
Я (ім’я) тобі на всі часи,
Твоя наречена дружина.

У першу грозу року незаміжні дівчата кидають срібну монетку у воду, вмиваються і при цьому говорять змову на швидке заміжжя.

«Як ти, грім, стукаєш, грюкаєш,
Двері зливу небесному відчиняєш,
Так би наречені в мої двері стукали,
Мене (ім’я) за себе одружували.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа.
Нині, повсякчас, на віки віків. Амінь».

Якщо дружина охолола до чоловіка, допоможе така любовна змова. У повний місяць, коли дружина буде спати, потрібно взяти її сукню або халат, в якому вона зазвичай ходить вдень. Тримайте її річ на грудях і говоріть таку змову:

«Встану, перехрещуся, Господу Богу
І Божій Матінці помолюся.
Піду, вийду надвір, гляну через плече.
За плечем Ангел-охоронець,
Від усіх бід рятівник.
Ангел мій, ти по небу літаєш
І з небес дивишся.
За мною спостерігаєш.
Виглядай, виглянь ти чисте поле,
Не шкодуй своїх зорких і ясних очей.
Як побачиш ти у цьому полі
Сімдесят сім мідних розпечених печей,
На тих на сімдесят сім на мідних печах
По сімдесят сім Ягі-баб.
У тих, у сімдесяти семи Яги-баб
Є по сімдесят сім дочок.
У тих, у сімдесяти семи дочок
Є по сімдесят сім слуг.
Крутять вони, сімдесят сім слуг, мотають,
І у вогонь, і в мідні печі печі кидають.
Підійду до тих сімдесяти семи старих
І вклонюся
І їх сімдесят сім дочок поклонюся:
— Ой ви, Яги-бабові дочки-дівчинки,
Присушіть до мене жінку мою, молодицю.
Зберіть ви весь жар зі своїх гартованих печей
І надішліть цей жар
Прямо в серці моєї дружини.
Як горять палко-жарко ваші печі,
Так би були гарячі моєї дружини мови.
Про кохання б вона мені про свою жарко шепотіла.
До грудей своїх мене (ім’я) притискала,
Любила б мене, милувала
І до всіх в окрузі мене ревнувала,
Думала про мене, сумувала,
Від себе б не відпускала,
Пікла і прагнула до мене в усі часи,
З вечора до ранку, з ранку і до ночі.
Не було б жити їй без мене жодної сили.
Нила б, боліла її душа і рвалася,
І на мою б мужню волю вона віддалася.
На сьогодні, на віки, на всі часи.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа. Амінь».

Якщо сім’я руйнується і йде до розлучення з ініціативи дружини, глава сім’ї може зберегти сімейний. Читають цю любовну змову на місяць, що росте:

«Стану я, не благословись.
Піду, не перехрестячись.
З хати не дворами, з двору не брамою.
Вийду за околицю в чисте поле,
А у тому чистому полі є вода, а не море.
У тому морі є камінь Алатир,
На тому камені Алатирі стовп
Від небес тягнеться до землі.
Під тим каменем лежить змія пекуча та злюча.
Я тій змії вклонюся:
— Ой ти, змія, не кусай і не пали мене,
А вели ти своїм зміїщам,
Зятям, братам, кумам і сестрищам,
Нехай вони підуть на мій бік,
Там знайдуть мою вінчану дружину.
Знайдіть її, вкусіть,
В тіло її, в серці печаль-любов встромляйте.
Розпаліть її, розпаліть,
Розтривожте і розжарюйте,
Щоб вона, моя дружина, на мене (ім’я)
Сумувала, сумувала, сумувала,
Не могла б без мене не бути,
Ні жити, ні спати та води ні пити.
Вранці вставала — про мене зітхала,
Шукала мене, величала,
Любовю своєю мене називала
На старому, на новцю, на перекрій місяці.
Будьте, мої слова, міцні, сильні, неебутні.
Ключ у воді, замок у піску.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа.
Амінь».

Начитують цю змову для кохання на їжу і питво при місячному місяці і пригощають коханого:

«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Як у святі храми йде молитися
Вся духовна братія:
Великі патріархи, священні митрополити,
Архієпископи та єпископи православні,
Єреї та диякони, ченці, послушники,
Дзвонарі і весь церковний причт,
То нехай поспішає до мене, біжить до мене
І йде раб Божий (ім’я).
І як люди зазіхають на куполи золоті,
Дивляться та радіють на хрести святі,
Так би і (такийсь) на мене радів,
Дивився, йти від мене на два сажні не хотів.
За руку білу мене брав,
До широких грудей своїх притискав.
Думав про мене і страждав,
Ні вдень, ні вночі не знав спокою.
Господи Боже мій, прислухайся до моїх слів.
Боже, дай відбутися моїм справам.
Ключ, замок, мова.
Амінь. Амінь. Амінь».

Щоб хлопець звернув на вас увагу, читайте цю любовну змову будь-якого жіночого дня крім суботи.

«Піду я в чисте поле,
Є у чистому полі білий хреще.
Попрошу я білого кречета,
Щоб злітав він у чисте поле,
Долетів би до синього моря
І піднявся у високі гори.
За горами є темні ліси,
А у лісах є нечиста сила.
Зібрав би білий хреще всю темну силу,
Полетів би туди, де мешкає мій милий.
Сів би білий хреще йому на груди,
Посадив би слово в неї з темних вуст,
Щоб він не міг без мене, раби Божої, жити,
Не міг години годувати, ні хвилинки бути,
Ні їсти, ні пити, ні радіти, ні тужити.
Тремтіла б під ним мати сиру земля,
Якщо поруч із ним немає мене.
Спав би він, та не засинав,
Пив би він, та не запив,
Їв і не наїдався, ридав і не наридався,
Мерз без мене, замерзав,
Щастя та спокою не знав
Ні в полі, ні на горі,
Ні в морі, ні на землі.
Руками мене шукав би,
Губами мене пестив.
Я йому хліб, я йому вода,
Я йому наречена та дружина.
А хто моєму слову заважати стане,
Того білий хреще під землею дістане.
Ключ моїх слів,
Замок моїм справам.
В ім’я Отця і Сина та Святого Духа.
Амінь».

«Вранці встану, кликну зорю Тетяну,
Три дороги знайду, однією, середньою, піду.
Вийду я в чисте поле, у широкому привілля.
У чистому полі стоїть терновий кущ,
У тому кущі сидить товста бабища.
Звати ту бабу сатанина угодниця,
Вертить вона свою пряжу і чекає,
Коли її люди поважають,
Коли їй справу накажуть:
— А ходи-но ти, товста баба, куди я прошу,
Зроби-но ти те, що я тобі велю.
Розпали ти у такого серця по мені,
Щоб сумував, сумував за мною, Божою рабою.
Жарко б душа його розгорялася,
Серце б його на мене запікалося.
І не міг би він з себе сухоту по мені зняти,
Не міг у питво запити, в їжі заїдати,
У парній лазні відпаритися,
У церкві відмолитися, вином охмелитись,
Уві сні відіспатися, молоком сьорбати.
Любов-туга по мені розростайся,
Ти, раб Божий (такийсь), ні з якою іншою
Бабою не знайся.
Адам Єву любив і по труну життя з нею був,
Так би і (такийсь) увесь вік мене любив
І ніколи мене не забув.
Латир-камінь міцний, і мої слова міцні,
А на слова міцні мої замки.
Губи, зуби, ключ, замок, язик.
Амінь. Амінь.
Амінь».